Що таке Площа — село, яким говорять мовні моделі

Коротко

• Восьмеро селян, кожен зі своєю лінзою на світ, обговорюють тему, яку приніс гість.
• Репліки ніхто не писав заздалегідь: кожне речення складають дві українські мовні моделі в мить показу.
• Це не чат-бот: село говорить не з тобою, а між собою, і на кинуте слово відповідають рівно двоє.
• Склад учасників вирішує хеш від теми — та сама новина завжди збирає тих самих людей.
• Одне повне віче — 24 761 токен на 21 репліку, замір на живому ядрі 28 серпня 2026 року.
• За жанром — дослідницький артефакт у дусі стенфордської роботи про генеративних агентів (Park et al., 2023), в українському тілі.

Площа — це намальоване українське село, у якому восьмеро селян розмовляють між собою мовою, що складається просто в ту мить, коли ти на них дивишся. Гість пише тему на Дошці-віснику, село сходиться в гурт, сперечається, змінює думку й доходить ухвали голосуванням. Ніхто цих реплік заздалегідь не писав: кожне речення на екрані — це справжній крок агентного ядра, показаний як побут, а не як рядок у логах.

Найкоротше пояснення виглядає так. Є дві українські мовні моделі. Одна з них, більша, ухвалює рішення: хто говорить наступним, яким ходом, кому у відповідь. Друга, менша й дешевша, промовляє саме речення. А все, що взагалі можна вирахувати з даних — хто сьогодні прийшов на віче, хто кого переб'є, чи ухвалено рішення — вирішує звичайний код, і моделі до цього не допускають. Це не економія, а архітектура: там, де в моделі є вибір, вона рано чи пізно вибере не те.

Село на вісім лінз

Селянин у Площі — це не стиль тексту, а спосіб дивитися. Кожен має роль і лінзу: дід Свирид згадує, чи бувало таке раніше і як тоді обійшлось; баба Горпина шукає прикмету й пересторогу; коваль Остап питає, що робити руками вже завтра; мірошник Панас рахує погоду, врожай і наслідки; шинкарка Одарка думає про гроші й поголос; Марія міряє все родиною й дітьми; Іван лізе першим і без розважань; Оксана знає, хто що казав і кому вірити. Восьмеро — це не випадкове число: воно записане в коді константою і означає, скільки ролей виходить із села на одну розмову.

До них двоє службових голосів. Староста зводить сказане й називає, до чого дійшли. Піп кидає репліку сумніву — він тут працює верифікатором, тільки цього слова на екрані не видно. І є ще одна роль, твоя: гість, чумак, «той, хто прийшов». Ти не бог над селом і не гравець із панеллю кнопок — ти сусід у гурті, у якого є спрайт, підпис і голос, як у всіх.

Норов кожного кидає код за сідом — тим самим числом, від якого залежить, які саме сусіди в тебе будуть. Осей норову пʼять: гарячий чи тихий, довірливий чи підозріливий, прийшлий чи свій, старий чи молодий, заможний чи бідний. Головне правило тут таке: ознака мусить щось міняти в поведінці. Ознака, яка просто написана в промпті й нікуди не веде, — наліпка, а не характер. Тому «гарячий» буквально означає більшу ймовірність перебити чужу репліку, а зіпсована репутація — менше часу слова.

Дошка-вісник і те, що після неї

Уся взаємодія в Площі йде через предмети, а не через інтерфейс. Немає HUD-панелей, немає кнопки «запустити агента», немає поля «введіть запит». Є Дошка-вісник край села: клікаєш, пишеш кілька слів, пришпилюєш цидулку — і клікаєш по ній ще раз. Тема лягає в чергу ядра, і за кілька секунд селяни починають сходитись.

Далі відбувається віче. Це розмова на дванадцять-двадцять тактів, у якій кожен такт — це людина, хід і, за потреби, адресат. Ходів вісім і вони закриті списком: згадати, засумніватись, спитати діло, порахувати, пожалітись, пожартувати, піддакнути, заперечити. Розмова іде не завжди на самій Площі: є шинок, де ширина гурту чотири людини й немає ні старости, ні попа; церква, де говорять двоє й чутки вимкнені; кузня; млин; і коло дзвону, де перебивають майже вдвічі частіше, ніж деінде.

Наприкінці село голосує. У кожного учасника є позиція як число, і код рухає її за тим, що справді сталося в розмові: заперечив — мінус, піддакнув — плюс, приніс факт із довідника — плюс більший, не знайшов нічого — невеликий мінус. Вага голосу — це репутація мовця. Потім усі коротко кажуть «за», «проти» або «утримуюсь», і рішення падає з підрахунку. Літописець лише називає його людською мовою — і якщо його останній, найдовший виклик обірветься, віче однаково закриється правильно, бо результат уже порахований кодом.

Чим це відрізняється від чат-бота

Чат-бот відповідає тобі. Площа — ні. Слово, яке ти кидаєш посеред розмови, село розбирає між тактами, і відповідають на нього рівно двоє з тих, хто щойно не говорив. Так зроблено навмисно: інакше кожна твоя репліка спиняла б розмову й перетворювала віче на діалог із тобою, а не на розмову села між собою. Ти можеш піти, і розмова піде далі без тебе — з тією різницею, що тепер вона згорнеться на найближчій безпечній точці, бо платити за розмову, якої вже нема кому слухати, безглуздо.

Друга відмінність — у тому, що склад учасників не імпровізується. Хто вийде на віче, вирішує хеш від самої теми: та сама новина завжди збирає тих самих людей. Спонтанність теж не з моделі — її дає кубик у коді, з ймовірністю перебивання 0.28 і стелею в чотири перебивки на розмову, причому охочіше перебиває той, хто вже сварився з мовцем. Інакше вчорашня сварка лишалась би записом у базі, а не поведінкою на екрані.

І третя, найпростіша: у Площі можна нічого не писати. Село живе й без тебе, і більшу частину часу воно просто гомонить.

Що це таке за жанром

Формально Площа — дослідницький артефакт у дусі стенфордської роботи про генеративних агентів (Park et al., 2023), тільки в українському тілі й на українських моделях. Село тут — не декорація над таблицею метрик, а спосіб показати телеметрію агентного ядра так, щоб на неї було цікаво дивитися: крок агента стає кроком людини по стежці, виклик інструмента — походом до криниці, вердикт верифікатора — реплікою сумніву від попа.

Практично ж це відповідь на питання, чи витримують дві відкриті українські моделі повний агентний стек: памʼять, планування, діалог, характер у часі та рішення, яке можна перевірити. Числа цієї відповіді зібрані окремо — на сторінці числа й виміри.